Ювілейні пригодницькі перегони Gorgany Race 2016.

Тієї ночі мені дуже сильно хотілось на роботу. Пам'ятаєте, що було написано на перстні царя Соломона «ЦЕ МИНЕ!». Так от, я не могла дочекатись, коли скінчиться цей "треш". Доречі, я не на стільки віруюча людина, але ці слова єдине, що крутилось у моєму мозку і вони мене заспокоювали, мені здавалось, що в той момент коли я сяду за свій комп'ютер на роботі це і буде кінцем моїх страждань.

Gorgany Race 2016 - це були не перші наші мультиперегони, але найважчі і найскладніші. Проходили вони 26-27 червня на гірському масиві Горган у Карпатах в Надвірнянському районі. Місцем старту та фінішу перегонів було наметове містечко, розташоване на галявині на березі річки Бистриця Надвірнянська: 4 км на північний схід від села Бистриця. Бажання прикопати Дмитра, який запропонував мені взяти участь у цих перегонах з'явилось десь об 23 годині, це 12 годин після старту. Але думка, що з лісу темного прийдеться вибиратись самій, та й сил на це вже не було, давали йому шанс домучати ці перегони зі мною.

Але по порядку: підйом о 7 годині, видача карт та легенд, нарада капітанів, сніданок, у більшості це були макарони, і нарешті старт, всі кинулись бігти, хто по малому колу, хто по великому. Бігти в трекінгових черевиках по дорозі дуже важко, але вже в лісі я була більш ніж задоволена, що побігла саме в такому взутті, а не кроссівках. Взяли перший контрольний пункт без ускладнень, на другий вже дерлись на висоту 1452 м не по стежкам, а просто по жолобу по якому спускають ліс до низу, але ще не все так погано поки є сили і вода. Потім почали скидати висоту до 949 м і якщо на минулих мультигонках нас іноді навідував топографічний тупінізм, то тут все було по інакшому. Ми по GPS бачимо стежку, а в реальності її нема і це сильно збивало і вимотувало, так як ми гаяли час в пошуках неіснуючого. І тільки збившись до купи, зустріли іншу команду, прийшли до висновку що треба йти  через бурелом до наступного КП.

Величезний перепад висот зробив свою справу, щей дощ в кінець поставив крапку на тому, що ми зможемо взяти КП з великого кола. Місити грязюку, дертись на круті схили під 60 градусів  з мокрими ногами, випльовувати нічних метеликів, які обліплювали все обличчя на хребті Тавпіширка - це ми витримали. Пошуки хреста в густому тумані на полонині Легіонів взагалі було із розряду фантастики. А ось мозолі на стопах та пальцях ніг витримати ми не змогли, біль був настільки сильний, що ми здались. Найважчими були останні 15 км, ми йшли вздовж річки в темряві форсуючи з одного берега на інший, застрягаючи в багнюці і, якщо сідали відпочити, то відразу засинали, не рятували ні енергетики з супермаркету,  ні Trek'n Eat Peronin Orange. Здавалось ми ні на кілометр не наближаємось до табору. Все йшли, йшли та табір нам міг тільки снитись. Рятували трекінгові палки на які можна було спиратись и спати навіть ідучи. І нарешті суддійська палатка, четвертинка апельсину, чай і наша фраза "клас Трек сходить з дистанції"
У підсумку, отримали добротну дозу адреналіну, вивалялись у багнюці, відмінно провели час і втомились як собаки. В цілому, я подолала близько 61 км пішки по горах за 21 годину не з'ївши при цьму нічого окрім жменьки сухих яблучок і випила неймовірно велику кількість води.
Дякую організаторам за це мега випробування.
І вдячна, магазину Бізон, за надання спорядження та вихідних для знущання над собою.